Суб’єкт авторського права або суміжних прав може передати (відчужити) свої майнові права на об’єкт авторського права або об’єкт суміжних прав, будь-якій іншій особі:
- у повному складі на території всіх держав світу;
- частково на окремі способи використання на території окремих держав світу;
- всі способи використання на території окремих держав світу (стаття 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права»
Метою укладення такого договору, як і будь-якого іншого, є досягнення сторонами згоди задля отримання взаємної вигоди матеріального або нематеріального характеру шляхом покладення взаємних обов’язків та наділення взаємними правами. Перш за все, необхідно дійти згоди з приводу істотних умов.
Аналізуючи положення цивільного законодавства, зокрема статті 1112, 430 ЦК, а також спеціальних Законів, таких як ЗУ «Про авторське право та суміжні права» (адже комп’ютерні програми та бази даних є об’єктами саме авторського права) ними виступатимуть наступні: предмет договору, строк виконання замовлення – створення об’єкту права інтелектуальної власності, обсяг прав, що передається замовнику на створений об’єкт, строк дії договору, способи та умови використання об’єкту замовником, розмір і порядок виплати винагороди творцю, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Визначення та значення договору про відчуження виключного права
Що таке виключне право?
Виключне право - це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого законом.
Юридичне визначення договору про відчуження виключного права
Цивільний Кодекс України досить поверхнево регулює відносини зі створення об’єкта інтелектуальної власності за замовленням і використання, тим не менш, в частині 1 статті 1112, у якій визначено, що за договором про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець – письменник, художник тощо), зобов’язується створити об’єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк.
Договір про створення за замовленням і використання, наприклад, комп’ютерної програми – аналогічно, – договір, у якому одна сторона (програміст) зобов’язується створити комп’ютерну програму відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк.
Коли потрібен такий договір?
Поширеною є ситуація в компанії theDoc(зеДок), коли замовник звертається до іншої особи, яка на договірній оплатній основі погоджується створити об’єкт інтелектуальної власності. Це зокрема, може бути написання доповіді або промови, як літературні твори, створення креслень будівлі, як твір архітектури, написання мелодії до пісні, як музичний твір, написання портрету, як твір образотворчого мистецтва, створення рекламного відеоролику, як аудіовізуальний твір тощо.
І звичайно ж, серед таких об’єктів може бути і об’єкти IT права: комп’ютерна програма, веб-сайт, мобільний додаток та інша IT-продукція.
Відносини між замовником та розробником з приводу створення IT-продукції можуть бути оформлені у вигляді договору про надання IT послуг (наприклад, Договір про надання послуг з розроблення та супроводу програмного забезпечення, Договір про надання послуг зі розробки програмного забезпечення, або Договір про надання послуг у сфері інформаційних технологій, або трудового договору – в рамках службового замовлення, коли автор є співробітником замовника.
Визначення та значення договору про конфіденційність
Що таке договір про конфіденційність?
Останнім часом серед роботодавців активно практикується підписання зі своїми співробітниками договорів про нерозголошення конфіденційної інформації або ж про конфіденційність.
Договір про конфіденційність та нерозголошення таємниці (часто його називають NDA — Non disclosure agreement) є двостороннім чи іноді багатостороннім правочином, мета якого полягає в нерозголошенні, взаємному обміні матеріалами або іншою інформацією, доступ до якої обмежено третім особам, а також зберіганні конфіденційної (комерційної) інформації. Важливим фактором є саме зберігання конфіденційної інформації — у більшості випадків роботодавці підписують такий договір саме заради цього.
Юридичне визначення та важливість в ІТ-секторі
В різних країнах договір про нерозголошення в сфері ІТ має свої правила. Основні моменти враховуються відповідно конкретної специфічності підприємства. Важливість таких документів захищається законом, але їх суть та певні пункти можуть відрізнятися.
Тому, кваліфіковані юристи theDoc(зеДок), допоможуть Вам скласти договір NON-DISCLOSURE AGREEMENT (NDA), який захистить ваш бізнес від непроханих конкурентів.
Працюючи в ІТ сфері, ти часто маєш справу із різного роду договорами. І перед підписанням необхідно детально ознайомитися з умовами договору, але не маючи
юридичної освіти дуже важко зрозуміти, на що саме необхідно звернути увагу. Звичайно, при укладанні договорів чи розробці ІТ договорів (договір на розробку сайту, договір про нерозголошення, тощо) правильним буде звернутися за допомогою до професіонала, аби уникнути негативних наслідків. Особливо радимо звертатися до юристів, якщо ти маєш справу з контрагентом з іншої країни, адже тут дуже важливо проаналізувати договір та визначити право якої країни буде застосовуватися при регулюванні такої угоди
Основні елементи договору про відчуження виключного права
Предмет договору
Предмет договору: виключні права (права на програмне забезпечення, код, контент тощо). Першочергово, при укладанні договору про виключні права необхідно взяти до уваги предмет договору, тому що предметом договору – це насамперед є той об’єкт з приводу його він укладений.
Наприклад: предметом договору про надання послуг щодо розробки програмного забезпечення, можна вказати наступне: послуги із розробки, встановлення та підтримки програмного забезпечення.
Умови передачі прав
У зв’язку з можливим виникненням в IT-фахівця (розробника) прав інтелектуальної власності на IT-продукт, що створений на замовлення, Замовнику розробки доцільно укладати Договір на розробку програмного забезпечення та передачу прав інтелектуальної власності або інший договір, що відповідатиме специфіці взаємовідносин Замовника та IT-фахівця.
Додатково варто врахувати, що по факту створення IT-продукту Замовнику і Розробнику рекомендовано підписати Акт приймання-передачі чи аналогічний документ для того, щоб остаточно зафіксувати факт створення розробки та перехід виключних майнових прав.
Отже, укладання цього договору дозволить Замовнику володіти усіма правами на IT-продукт та забороняти третім особам (зокрема, IT-фахівцю/розробнику) незаконне використання. У свою чергу, відсутність договору, може залишати певну невизначеність, особливо при розробці продукту з іноземними учасниками та застосування норм права іншої країни до правовідносин.
Основні елементи договору про конфіденційність
Визначення конфіденційної інформація
Відповідно до Закону «Про доступ до публічної інформації» конфіденційною є інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Аналогічне визначення нам дає Закон України «Про інформацію» у статті 21, вказано, а саме: «конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом».
Конфіденційна інформація — це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Визначення поняття Конфіденційна інформація викладено у ст. 21 ЗУ «Про інформацію».
Договір про нерозголошення може укладатися в будь-якій сфері, окремим договором або складовою частиною основного договору (наприклад, договір про надання послуг).
Обов’язки сторін щодо збереження конфіденційності
Так, з одного боку, для забезпечення виконання обов’язку із збереження конфіденційності слід вчиняти комплекс активних заходів протягом усього строку дії договору. Усі такі заходи повинні бути об’єднані однією метою, якою якраз і є конфіденційність отриманих від іншої сторони договору відомостей. З іншої сторони, особливістю NDA є те, що для досягнення мети договору не обов’язково мають вчинятися будь-які дії активного характеру.
Фактично, за даної договірної моделі, мова йде про негативне зобов’язання. Тобто, конфіденціал не повинен, по суті, робити нічого для виконання договору. Його завданням виступає лише пасивна поведінка з метою недопущення витоку чи розголошення даних про конфідента. У загальному йдеться про пасивний обов’язок конфіденціала утримуватися від вчинення дій, спрямованих на надання чи передання прав на інформацію іншим особам.
Зазвичай, така ситуація опосередковується шляхом використання безпосередньо у тексті договору термінологічних конструкцій на кшталт «зобов’язується не поширювати» («не передавати», «не розголошувати», «не повідомляти», «не розкривати» тощо). Водночас, слід розуміти, що недоліком таких формулювань є недостатній рівень захищеності інформації та розмивання змісту договірних обов’язків конфіденціала.
Як наслідок, сторона, що розкриває відомості, буде мати достатні гарантії того, що інша сторона договору вживатиме необхідних заходів для дотримання режиму конфіденційності, одночасно маючи й «негативний» обов’язок не вчиняти активних дій, які можуть призвести до втрати інформації. Усі інші обов’язки конфіденціала є похідними із основного зобов’язання, про яке йшлося вище. Вони покликані уточнити, деталізувати, процедурні аспекти досягнення мети відносин сторін договору про нерозголошення.
Термін дії
Важливим положенням у договорі про нерозголошення є вимога щодо терміну дії договору та повернення конфіденційної інформації, тобто повернення усіх носіїв, на яких міститься така інформація, або знищення конфіденційної інформації, яка знаходиться на особистих електронних ресурсах, носіях іншої сторони.
У договорі обов’язково має бути передбачена відповідальність за використання конфіденційної інформації неналежним чином.
Строк дії договору – це час, протягом якого на одну із сторін покладається обов’язок по нерозголошенню конфіденційної інформації. Зазвичай він не обмежується часом дії основного договору, а триває протягом певного періоду після його припинення, аби інформація втратила свою актуальність.
Цей період визначається з огляду на очікуваний строк, для якого така конфіденційність є дійсно необхідною, оскільки суспільство, технології, наука постійно розвиваються і конфіденційна інформація згодом може втратити свою актуальність і не потребуватиме подальшої правової охорони.
Відповідальність за порушення
Зазвичай, договори у сфері ІТ передбачають такі способи відповідальності, як штрафні санкції, відшкодування збитків, тощо.
Напевно, кожен, хто працює у сфері ІТ, підписував NDA (non-disclosure agreement), тобто договір про нерозголошення конфіденційної інформації. За допомогою цієї угоди компанія захищає себе: відомості та результати роботи — від несанкціонованого розголошення третій стороні. Якщо проаналізувати судовий реєстр України, то проблеми з порушенням NDA до судів доходять нечасто.
Також слід зважати, що за розголошення комерційної таємниці/конфіденційної інформації може бути накладений адміністративний штраф у розмірі від 153 до 306 гривень (ч. 3 ст. 164-3 КУпАП). Якщо порушення завдало істотної шкоди, то визначена кримінальна відповідальність у вигляді штрафу від 17 000 до 51 000 гривень (ст. 232 Кримінального кодексу України).
Крім того, існують загальні положення у Цивільному кодексі України (ст. 22, 624-625) та Господарському кодексі України (ст. 224-226) щодо стягнення збитків. Ці норми визначають, що збитками можуть бути витрати, спричинені неправомірними діями контрагента, неодержаний прибуток (упущена вигода), які правопорушник має відшкодувати.
Крім цього в ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції», неправомірне збирання, розголошення, схилення до розголошення, використання комерційної таємниці розглядають як випадки недобросовісної конкуренції.
У разі виникнення питань Ви можете звернутись до команди юристів theDoc(зеДок), для отримання правової допомоги або зателефонувати за номером 097 355 10 55 .
Особливості укладення договорів в ІТ-секторі
Питання авторського права на програмне забезпечення
На перший погляд, програмне забезпечення може здатися набором складних алгоритмів та рядків коду, далеким від творчості та мистецтва. Проте, українське законодавство визнає програмне забезпечення об’єктом авторського права, гарантуючи захист прав його творців.
Згідно із Законом України “Про авторське право і суміжні права”, програмне забезпечення розглядається як об’єкт авторського права, що охороняється аналогічно до літературних творів. Це означає, що творці програмного забезпечення мають виключне право контролювати використання, копіювання, розповсюдження та модифікацію свого продукту.
Оригінальність: для того, щоб програмне забезпечення отримало захист авторського права, воно повинно бути оригінальним, тобто створеним автором самостійно.
Фіксація: код програми повинен бути зафіксованим на матеріальному носії, наприклад, на жорсткому диску, флеш-накопичувачі або в хмарному сховищі.
Важливо розуміти, що авторське право захищає саме вираз ідеї, втіленої в програмному забезпеченні, а не саму ідею. Наприклад, ідея створення програми для обробки фотографій не підлягає захисту авторським правом, але конкретна реалізація цієї ідеї у вигляді коду програми буде захищена.
Особливості відчуження прав на програмний код
Люди, що створили програмний код, вважаються його авторами або співавторами.
Ось цікавий факт: з юридичної точки зору програмний код вважається літературним твором. Чому? Тому що він є написаним твором. Дарма, що мовою програмування. Відповідно, оскільки юридично програма — це літературний твір, на неї поширюються ті ж самі положення закону, як і на літературні твори.
Більшість застосунків створюються командами, в яких можуть бути задіяні десятки, а часом сотні й навіть тисячі людей. Всі вони є співавторами, і врегулювати стосунки та творчий вклад такої сили силенної людей непросто.
Отримати виключні або невиключні майнові права на вже створений програмний продукт можна на підставі ліцензійного договору. Договір укладається з тією особою, яка володіє виключними майновими правами на програмний продукт, тобто з нинішнім правовласником (з ліцензіаром). При цьому, необхідно переконатися, що особа, яка має намір передати Вам права інтелектуальної власності, дійсно володіє ними, є автором та/або належним правовласником програмного продукту.
Висновки
Перш за все, важливо розуміти, що таке інтелектуальна власність і яка її роль у контексті IT-галузі. Інтелектуальна власність охоплює різноманітні об’єкти авторського права (код, малюнки, зображення, тощо), патенти, товарні знаки, та інші види прав, які захищають створені роботи та інновації.
Таким чином, укладання договорів між українськими IT спеціалістами та замовниками вимагає уважності до правових аспектів, зокрема інтелектуальної власності та права, що застосовується до договору. Правильно сконструйований договір може захистити права інтелектуальної власності та сприяти успішному співробітництву між сторонами.
Наші юристи готові виконати завдання будь-якої складності, враховуючи всі ваші побажання та прохання. У своїй діяльності ми чітко дотримуємось вимог чинного законодавства для максимального захисту інтересів та бізнесу.
Тому, якщо у вас виникли юридичні запитання – напишіть нам в Telegram або Телефонуйте за номером телефону - 097 355 10 55 допоможемо!
